Старі банкноти євро: огляд першої серії 2002 року

Під поняттям «старі банкноти євро» в побуті та боністиці розуміють паперові грошові знаки першої серії (офіційне позначення — ES1), які надійшли в реальний готівковий обіг 1 січня 2002 року ^[6]. Створення єдиної європейської валюти відбулося раніше, у 1999 році, проте протягом перших трьох років євро використовувалося виключно для безготівкових розрахунків та облікових операцій ^[6]. Вихід банкнот у фізичний обіг став однією з наймасштабніших грошових реформ у світовій історії, витіснивши національні валюти країн-учасниць ^[6].

Перша серія включала повну лінійку з семи номіналів: 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500 євро ^[3]. Емісія здійснювалася Європейським центральним банком (ЄЦБ) разом із національними центральними банками країн Євросистеми ^[6]. На відміну від монет євро, які мають спільний аверс і національний реверс кожної окремої держави, паперові купюри отримали повністю стандартизований, спільний для всієї єврозони дизайн, незалежно від країни друку [S3, S6].

Для колекціонерів і пересічних громадян важливо розуміти, що термін «старі» не означає «недійсні». Європейський центральний банк запровадив політику необмеженої сили першого випуску: будь-яка банкнота серії 2002 року залишається дійсним платіжним засобом або підлягає обміну в центральних банках без часових обмежень [S3, S7].

Художнє оформлення банкнот першої серії було створено головним дизайнером Національного банку Австрії Робертом Каліною ^[3]. Його концепція перемогла на відкритому конкурсі серед 44 проєктних робіт, результати якого 3 грудня 1996 року затвердила Рада Європейського монетарного інституту (попередника ЄЦБ) ^[3]. Головним викликом конкурсу було створити дизайн, який об'єднував би європейську спільноту та не викликав політичних чи національних конфліктів між країнами [S3, S4].

Каліна обрав темою банкнот еволюцію європейських архітектурних стилів різних епох ^[3]. Лицьова сторона кожної купюри демонструє схематичні вікна та вхідні портали (арки), що символізують європейський дух відкритості та співпраці [S4, S5]. Зворотний бік містить зображення мостів, що символізують зв'язок між народами Європи та рештою світового простору ^[3]. Усі зображені споруди є навмисно стилізованими та узагальненими: це не конкретні історичні пам'ятки, хоча спершу розроблялися на основі реально існуючих споруд, їх змінили заради збереження політичного нейтралітету [S4, S5].

Обов'язковими елементами графічного оформлення стали прапор Європейського Союзу, абревіатура Європейського центрального банку п'ятьма мовами (BCE, ECB, EZB, EKT, EKP), географічна карта Європи, 12 зірок прапора ЄС та підпис чинного на момент друку президента ЄЦБ ^[3]. Назва грошової одиниці на першій серії була виконана двома абетками: латинською («EURO») та грецькою («ΕΥΡΩ») ^[3].

При розробці банкнот євро було застосовано геометричну систему збільшення розміру: що вищий номінал купюри, то більша її фізична довжина та ширина [S3, S6]. Це рішення полегшило користування готівкою слабозорим людям і дозволило сенсорам лічильних машин надійно розпізнавати номінал за його габаритами. Найменша банкнота серії (5 євро) має параметри всього 120 на 62 мм, тоді як найбільша (500 євро) сягає 160 на 82 мм [S4, S5, S6].

Основою для паперу євро є виключно чисті бавовняні волокна ^[6]. Використання натуральної бавовни надає банкнотам специфічної жорсткості, стійкості до згинання, характерного тактильного «хрускоту» при стисканні, а також захищає їх від швидкого зношування в щоденному обігу порівняно зі звичайним папером із деревної целюлози ^[6].

Банкноти першої серії створювалися наприкінці 1990-х років і ввібрали в себе передові поліграфічні технології того часу [S4, S6]. Захисний комплекс розрахований на три рівні верифікації: візуальний (для населення), тактильний (на дотик) та апаратний (для банківських лічильників і детекторів) [S4, S5]. Оскільки витрати на захист залежать від номіналу, молодші купюри мають базовий захист, тоді як номінали від 50 євро й вище захищені повним комплексом оптоелектронних елементів [S4, S5].

Першим кроком перевірки старої банкноти є рельєфний друк (інтагліо) [S4, S5]. Головні зображення, абревіатури банку та номінал відчутні пальцями як опуклі шорсткі лінії. Проти світла на кожній справжній купюрі видно водяний знак із зображенням архітектурного елемента й номіналу, а також захисну темну металізовану нитку, вживлену в товщу паперу, на якій мікротекстом нанесено слово «EURO» та цифрове позначення вартості [S4, S5].

На лицьовому боці банкнот молодших номіналів (€5, €10, €20) праворуч розташована суцільна металізована голографічна смуга, яка при зміні кута зору змінює малюнок між символом євро та номіналом [S4, S5]. На старших банкнотах (€50, €100, €200, €500) замість смуги встановлено голографічний шеврон (кінеграму), а номінал на зворотній стороні віддруковано спеціальною оптично змінною фарбою (OVI), яка змінює колір з фіолетового на оливковий або коричневий при нахилі.

Купюра номіналом 500 євро першої серії була однією з найдорожчих банкнот світу за своєю купівельною спроможністю ^[7]. Через високу концентрацію вартості в малому об'ємі її почали часто використовувати в операціях тіньової економіки та відмиванні коштів ^[7]. З огляду на це Європейський центральний банк ухвалив рішення не включати цей номінал до другої серії («Європа») та повністю зупинити його друк [S3, S7].

Остаточне припинення емісії банкноти 500 євро більшістю центробанків єврозони відбулося 26 січня 2019 року, а німецький Бундесбанк і Національний банк Австрії завершили випуск 26–27 квітня 2019 року ^[7]. Відтоді нові банкноти цього номіналу не випускаються, а ті, що надходять до банківської системи, поступово вилучаються з обігу ^[7].

Незважаючи на зупинку випуску, банкнота 500 євро залишається повністю законним платіжним засобом [S3, S7]. Вона не втратила номінальної вартості, приймається до платежів і підлягає безстроковому обміну в будь-якому національному центробанку єврозони без сплати жодних комісій [S3, S7]. Проте в роздрібній торгівлі продавці іноді відмовляються її приймати через відсутність решти або побоювання щодо підробок.

У середовищі колекціонерів паперових грошей (боністів) банкноти євро 2002 року представляють значний інтерес завдяки наявності чітких кодів друкарень та змінних підписів керівництва ^[3]. З точки зору історії грошей, вивчення таких знаків стає в один ряд із дослідженням класичних грошових сурогатів минулого, таких як 10 ліврів Королівського банку Франції 1720 року (see: 10 livres tournois, Banque Royale, France, 1720), французькі асигнати часів революції 1793 року (see: 1793 assignat 50 sols) або царські купюри Російської імперії 1910 року (see: 100 rubli 1910 Rewers). Хоча євро є сучасним фіатним інструментом, принципи каталогізації залишаються однаковими.

Головним фактором, що формує інтерес до старої купюри євро, є її стан збереженості. У боністиці найціннішими є екземпляри у стані «UNC» (Uncirculated — бездоганний банківський стан без жодного перегину, заломленого куточка чи бруду). Банкноти, які ходили в реальному обігу (стани Fine, Very Fine), рідко мають колекційну надбавку над номіналом, окрім випадків виняткових друкарських помилок чи екзотичних номерів.

Окремим напрямком є збирання за підписами президентів ЄЦБ ^[3]. На банкнотах першої серії можна зустріти підписи різних керівників: Віма Дейсенберга (Wim Duisenberg), Жана-Клода Тріше (Jean-Claude Trichet) або Маріо Драґі (Mario Draghi). Зразки перших років випуску з автографом Дейсенберга у стані UNC трапляються найрідше. Також колекціонери досліджують префікси серійного номера, які вказують на країну-замовника тиражу (наприклад, літера «X» для Німеччини, «U» для Франції тощо, детальні коди потребують додаткового дослідження в каталогах).

У 2013 році Європейський центральний банк розпочав поетапне введення в обіг другої серії банкнот, яка отримала назву «Європа» ^[6]. Нова серія отримала вдосконалений захист, трохи змінену колірну гаму та нові елементи, що дозволяє легко відрізнити її від старих купюр 2002 року навіть без спеціального обладнання.

Однією з найпомітніших відмінностей стала зміна напису назви валюти. Якщо на першій серії назва «євро» подавалася лише латиницею («EURO») та грецьким алфавітом («ΕΥΡΩ») ^[3], то на нових банкнотах додалося написання кирилицею («ЕВРО») у зв'язку зі вступом Болгарії до Європейського Союзу. Крім того, абревіатура ЄЦБ на нових грошах подана не п'ятьма, а дев'ятьма чи десятьма мовними варіантами через розширення блоку.

Також змінилися розміри високих номіналів: банкноти 100 та 200 євро другої серії були зменшені по висоті до 77 мм (вони стали однакової ширини з банкнотою 50 євро) ^[6], тоді як у першій серії вони мали висоту 82 мм ^[6].

Збереження паперових банкнот першої серії євро вимагає дотримання класичних боністичних стандартів консервації. Оскільки папір виготовлений із бавовняного волокна ^[6], він чутливий до вологості, прямих сонячних променів, перепадів температури та контактів із жировими виділеннями шкіри людини.

Категорично забороняється зберігати банкноти у файлах або альбомах із полівінілхлориду (ПВХ). З часом ПВХ виділяє леткі пластифікатори, які руйнують папір, залишають липкий наліт і знебарвлюють фарби або голограми. Для зберігання слід використовувати конверти та холдери з хімічно інертних матеріалів: безкислотного поліестеру (майлару), поліпропілену чи спеціального архітектурного пергаменту.

Якщо ви досліджуєте або комплектуєте колекцію банкнот, брати їх слід лише за краї або використовувати чисті бавовняні рукавички чи спеціальні анатомічні пінцети з гладкими пластиковими наконечниками. Спроби вирівняти пом'яту купюру гарячою праскою або помити її водою є фатальними: це руйнує природний рельєф інтагліо ^[4] та вимиває мікроволокна, повністю позбавляючи предмет будь-якої боністичної вартості.